До 100-річчя В.Сухомлинського

ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ І АЛБЕРТ ЕЙНШТЕЙН ЯК ОДНОДУМЦІ,

до яких варто прислухатися

Григорій Клочек
Доктор філологічних наук, професор

Наведемо відоме висловлювання Альберта Ейнштейна: «ЯКЩО ВИ ХОЧЕТЕ, ЩОБ ВАШІ ДІТИ БУЛИ РОЗУМНИМИ – ЧИТАЙТЕ ЇМ КАЗКИ. Якщо ви хочете, щоб ваші діти БУЛИ ЩЕ РОЗУМНІШИМИ – ЧИТАЙТЕ ЇМ БІЛЬШЕ КАЗОК».

Можна лише здогадуватися, чому геніально проникливий в суть речей та явищ фізик вдався до такого висновку – в іншому місці він висловився, що свої ідеї напрацьовує у вигляді «більш чи менш чітких «образів». То ж виходить, він був переконаний, що робота образної уяви є важливою складовою ефективного, тобто проникливого, мислення. Звідси і його рекомендації: читайте дітям казки, розвивайте в них образне мислення, яке найактивнішим чином сприяє розумовому розвитку.

Але наведене висловлювання Ейнштейна – це, все-таки, сентенція, висловлена без будь-якого психофізіологічного обґрунтування. І якщо поставити перед собою завдання знайти наукове підтвердження Ейнштейнової сентенції про важливість казки для розумового розвитку дитини, то ми обов’язково вийдемо на педагогічні напрацювання Василя Сухомлинського – автора цілісної, фундаментально розробленої концепції про особливу роль не лише образного, а й художньо-образного мислення для інтелектуального становлення молодої людини.

Концепція Сухомлинського, котра, поза всяким сумнівом, є вагомим внеском у золотий фонд світової педагогічної думки, потребує ретельної наукової інтерпретації та розголосу в професійному середовищі. Але вже й зараз можна відзначити, що вона не тільки з вичерпною повнотою аргументує сентенцію Ейнштейна, а й слугує надійним науковим фундаментом для осягнення сенсу літературної освіти в сучасному світі.

Про розвиваючий потенціал казки Сухомлинським сказано дуже багато і переконливо. Його наукові тексти буквально сповнені афористичними висловлюваннями на кшталт «КАЗКА – ЦЕ КОЛИСКА ДУМКИ…», «КАЗКА – ЦЕ ЗЕРНИНА, З ЯКОЇ ПРОРОСТАЄ ПАРОСТОК ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ І СИТУАЦІЙ», «КАЗКА – ЦЕ РАДІСТЬ МИСЛЕННЯ; У КАЗЦІ ДИТИНА УТВЕРДЖУЄ СВОЮ ГІДНІСТЬ МИСЛЕННЯ», «КАЗКА – ЦЕ АКТИВНА ЕСТЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ…». І всі вони будуються не на інтуїтивних здогадках, а на глибокій проникливості геніального педагога у внутрішній світ дитини, на розумінні психофізіологічних процесів, що пов’язані з образним словом.

Казка стала одним із найважливіших інструментів у його РЕАЛЬНО ДІЮЧІЙ педагогічній системі. Зрозуміло, що вона стосується дошкільного і початкового шкільного віку («Серце віддаю дітям»). У його школі казки не тільки слухали, а й творили. І все це було спрямоване на інтенсивний розвиток образної уяви, а значить, образного мислення і образного мовлення дитини – йдеться про речі, котрі перебувають у єдності.

Зрозуміла річ, що наступний його крок полягав у тому, щоб довести особливу значущість уже не казки, а художнього слова для розумово-інтелектуального розвитку учнів середнього і старшого шкільного віку. І тут його мова набувала пафосності, відчувалося, що він висловлював особливо цінні для себе міркування: «ПОЕТИЧНЕ СЛОВО – ЕЛІКСИР ДЛЯ ДИТЯЧОГО МОЗКУ, ПОВІТРЯ ДЛЯ КРИЛ ДУМКИ. ВОНО ВЛИВАЄ В МОЗОК ДИТИНИ ЕНЕРГІЮ ДУМКИ. […] Поетичне слово – це прекрасна школа емоційного життя, в якій діти осягають мову почуттів; завдяки поетичному слову пам’ять дитини стає гнучкішою, рухливішою – мозок набуває здатності не тільки зберігати, але й «видавати» – видавати «з розбором», з відчуванням, здавалось би, найнепомітніших відтінків слова. ПОЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ, ЗА НАШИМ ТВЕРДИМ ПЕРЕКОНАННЯМ, УЧИТЬ МИСЛИТИ Й ТОМУ ПОЛІПШУЄ МОЗОК, НІБИ ОБЛАГОРОДЖУЄ ЙОГО НАЙНІЖНІШІ, НАЙЧУТЛИВІШІ ВІДДІЛИ.

Нарешті, поетичне слово й поетична творчість – незамінний психологічний засіб формування і розвитку емоційної пам’яті. Запам’ятовування почуттів і душевних станів – дуже важлива умова зміцнення логічної пам’яті».

Це геніальні думки геніального педагога. І як часто буває у таких випадках, проблема полягає в тому, щоб піднятися до їх осмислення, зрозуміти їх, повірити в них як таких, що несуть у собі істину.

Щойно наведену цитату можна розглядати та коментувати найдетальнішим чином. Окремо при цьому треба було б звернути увагу, що йдеться про слово естетичне, тобто слово, котре несе в собі Красу. Сухомлинський про виховну, ошляхетнюючу силу Краси писав настільки переконливо, що само по собі увиразнювало художню літературу в школі як особливий предмет, з особливою місією відкривати учням Красу в усіх її проявленнях.

Маємо надію, що сказаного достатньо для того, щоб зрозуміти концепцію одного з найвидатніших педагогів сучасності про особливу місію художнього слова. Його вчення з абсолютною переконливістю аргументує наведені вище слова Альберта Ейнштейна. Тому маємо повне право, опираючись на слова геніального фізика та на концепцію, розроблену геніальним педагогом, переінакшити ті слова таким чином:

ЯКЩО ВИ ХОЧЕТЕ, ЩОБ ВАША ДИТИНА БУЛА РОЗУМНОЮ, ВИХОВУЙТЕ У НЕЇ ЛЮБОВ ДО ЧИТАННЯ, ДО КНИЖКИ; ЯКЩО ВИ ХОЧЕТЕ, ЩОБ ВАША ДИТИНА БУЛА ДУЖЕ РОЗУМНОЮ, ТО ВИХОВАЙТЕ ЇЇ ТАК, ЩОБ ВОНА НЕ ЛИШЕ БАГАТО ЧИТАЧА, А Й ГЛИБОКО РОЗУМІЛА ПРОЧИТАНЕ.