пʼятницю, 9 жовтня 2020 р.

Ліна Костенко "Шлях на Голгофу

 


То ж не була вузесенька стежина.
Там цілі юрми сунули туди.
І плакала Марія Магдалина,
що не подав ніхто йому води.

Спішили верхи. Їхали возами.
Похід розтягся на дванадцять верст.
І Божа Мати плакала сльозами —
та поможіть нести ж йому той хрест!

Чи ви не люди?! Що за чудасія,
дають старцям, підсаджують калік,
а тут же йде, ну, добре, не Месія,—
людина просто, просто чоловік!

Юрма гуде і кожен пнеться ближче.
Хтось навіть підбадьорює: терпи,
вже он Голгофа, он Череповище! —
хрущали під ногами черепи.

Сказати б, зброя, це хіба єдине?
Так що б зробили стражники юрбі?
А в юрмах тих малесенька людина
тягла хреста важкого на собі.

І хоч би хто! Кому було до того?
Всі поспішали місце захопить.
Воно ж видніше з пагорба крутого,
як він конає, як вій хоче пить.

І він упав. І руки аж посиніли.
Тоді знайшовся добрий чоловік:
наморений ідучий з поля Симон,
що йшов додому в протилежний бік

Коли ж звершилась вся ця чорна справа ,
і люди вже розходилися ті,—
от парадокс: заплакав лиш Варава,
розбійник, не розп'ятий на хресті.

Чи пожалів, чи вдячен був Пілату,
чи втямив, темний, раптом щось нове:
що Божий Син таки іде на страту,
а він, розбійник,— він таки живе.

Ліна Костенко

суботу, 22 серпня 2020 р.

ПАРАД


ПРИЙМАЙ ПАРАД, ПОКУРВЛЕНА ДЕРЖАВО...
Не обрані?..Не кликані?..Забуті...
Котрі безногі, а котрі без рук,
Більярдні кулі, ніби їхні культі.
Обрубки ніг і цей празнечний брук ...
Ідуть твої, державо, ампутанти, -
Хто плоть і кров, хто хліб твій і вино...
Комбати, рядові і комбатанти,
І нині сущі, й витлілі давно...
Що крок, то кров, покурвлена державо...
Вони ідуть... Німа хода без ніг...
Ти чула про коней на переправах?
То не про подвиг... То усе про них...
Повстанці і повсталі арештанти,
Померлі йдуть, і зниклі, і живі,
Позшивані з кавалків ампутанти...
А ти розводиш руки: "селяві".
На сю ходу нема у тебе ради,