Коваль, Смерть і дорога до Раю

На краю села стояла кузня. Коваль був славним майстром. Щодня йшли люди до нього з тим чи іншим проханням, бо знали: зробить до ладу. От і сьогодні він не здивувався, коли почув, що двері в кузню зранку прочинилися. Та вельми був вражений, коли підвів голову і побачив, хто до нього завітав.

 На порозі стояла Смерть. В темному плащі, що спадав до землі, з косою в руках...

Спочатку не міг і слова сказати, а, опанувавши себе, стиха промовив:

- За мною?

- Ні, до тебе, - як могла, лагідно всміхнулась стара.

- Я ж стільки ще хотів успіти: хату почав почав будувати, та й діти ж маленькі...

- То і живи собі, чоловіче, а я ось, косу полагодити, - і Смерть протягнула йому свій нехитрий інструмент.

Коса і справді була затупіла, місцями щербата, лезо хвилею пішло...

Цілу косовицю до Коваля ідуть з подібним проханням, звична робота. Та тут справа не в роботі, а моторошно від самої думки, чия та коса.

Проте, умілець взявся до справи і через деякий час Смерть задоволено розглядала гостру, злагоджену косу. А Коваль нажахано стискав у кулаки руки, щоб непомітно було, що вони тремтять і досі.

- Чого ж ти закляк? Я нічого тобі не заподію, - сказала страшна гостя. І додала:

- Хороша робота!

- Чого не скажеш про твою! - не стримався Коваль. - Ти стільки голів нею скосила.

- А ні жодної! Ти можеш хоча б когось назвати, хто помер від моїх рук? Ні, чоловіче, не назвеш. Бо кличете мене самі. Своїми гріхами, своїм безглуздим життям доводите себе до болячок, хвороб. Один одного штовхаєте в могилу. А, коли ще й владу маєте, то війни влаштовуєте. Подивись навкруг, мене звинувачують, але вини моєї нема. На мені лиш обов’язок спровадити до Суду. Роботи і справді у мене багато, вона нерадісна, бо сумний шлях до Пекла. Та чомусь більшість обирає саме його. Праведні душі до себе забирає Господь, та я давно вже їх не бачила.

Коваль слухав Смерть і страх на його обличчі змінився на здивування. Смерть все зрозуміла і сказала:

- Хочеш мене спитати навіщо тоді коса?

Чоловік тільки кивнув головою. А вона відповіла:

- Прокосити дорогу до Раю. Заросла травою...